Історія школи

ВИТОКИ ШКОЛИ У ГОРДИНІ

Історія укладена за нарисом з історії шкільництва "Школа в Гордині" І.Филипчака та історико-краєзнавчим нарисом "Школа і Гординя сьогодні" Б.Виханського

В історії проф.Грушевського читаємо, що в році 1560 була вже у Гордині школа в боярськім домі. Заложив її боярин Михайло Федькович Гординський, городничий Овруцький; в його домі місцевий дяк вчив десять літ синів шляхти. Його учнями були Дмитро і Петро Гординські, які брали участь у виборі Єпископа Гілевича; Павло Федькович Гординський, а також Кость Федькович Гординський, званий Гордієнко, останній лицар і кошовий запоріжської Січі, який був делегатом від запорожських козаків на варшавський сойм у 1659році.

Дехто з шляхти вчився у недалекім Самборі, дехто їздив до ставропигійської школи до Львова , до Острожської Академії, чи навіть аж до Києва.

У другій половині ХУІІІ століття освіта у Гордині (як в цілій Польщі) дуже упала. Свідченням цього є той факт, що 27 травня 1767 року на конфедерації шляхти у Вишні під декларацією 40 осіб замість підпису клали знак святого хреста. У «Річній табелі Гординської парохії» станом на 1 січня 1791 року зафіксовано , що з 985 душ в парохії до школи не ходив ніхто. У цей час школа у Гордині була лише на папері. Лише з 1835 року зафіксовано, що у Гордині є парохіяльна школа. Вчив у ній Ярема Ляхнович, а з1836 року Том Лєхнуш. Найстарші люди в Гордині оповідали, що по Лєхнушу вчив кілька літ Василь Пак.

У тих давніх часах школа у Гордині не мала можливості розвиватися і навіть не збереглися відомості.

Лише у 1863 р. заведено у Гордині приходську неуправильнену школу, в якій дяко-учитель Теодор Присташ, як провізоричний вчитель, за 40 ринських річної платні вчив 30 дітей, хоч спосібних до науки було 92.

У 1865 році перемінено Гординську неуправильнену школу на тривіяльну, де той самий дяко-вчитель вчив 35 дітей. Цього ж року до школи почав ходити і Андрій Чайковський. Він написав прегарний спомин з тих часів «Як я ходив до сільської школи», який був поміщений первісно в «Українському голосі».

…До школи в Гордині записали мене у серпні 1865 року.Я того дуже не хотів, бо школи страх боявся, наче вогню. Мені всі переказували, що у школі б'ють і що без бука немає науки. Але нарешті записали мене і треба було йти. Моя покійна бабуся вшила мені полотняну торбину, встромила туди кусок хліба і книжку і я помандрував з пригнобленим серцем до школи. До школи треба було йти доволі далеко, бо вона стояла посередині села в русти кальній громаді і з Закуття було для мене малого доволі далеко. При головній вулиці у малому садку стояла сільська хата під солом’яною стріхою…

Не маючи своєї державності, перебуваючи під чужоземним ярмом, не могли ми мати своєї національної школи.

У 1897 році видав австрійський уряд новий шкільний закон для цілої держави . У межах цього закону кожний край мав право видавати для себе свої шкільні закони. В тім році установлено у Львові «Краєву Шкільну Раду», яка перебрала всі народні школи, організувала вчительські семінарії , впровадила польську мову, як обов’язків предмет, а також як урядову мову. Однак ця рада не спішила організовувати школи по селах. Ще довший час вони існували на рівні давніх дяківок або цілком занепали там, де був недбалий народ, священик, дяк.

В Гордині було інакше. Андрій Чайковський згадує, що «священик Городиський живо інтересувався школою до кінця свого життя, вчив охотно релігії, що було рідкістю в тих давніх часах…»

У1872 році прийшов на вчителя до Гордині Григорій Гординський, своя людина, уродженець села Гордині, присілка «Закуття» і вчителював понад 30 років як перший кваліфікований вчитель. Був це правдивий учитель народу, він так полюбив своє рідне село і своїх людей, що постановив, не зважаючи на меншу плату, тільки своїм людям служити і їхні діти вчити. Цілий час свого вчителювання брав участь в житті громади, заложив у селі читальню, шпихлір, спроваджував для селян книжки, вчив господарства, будив національну свідомість, за що зазнавав багато прикростей від власть імущих…

Від 1897 до 1803 р. в Гордині школи не було, бо згоріла. І лише у 1803 році було побудовано мурований будинок за кошти крайового шкільного фонду і половини коштів громади. Першими учителями у цій школі були Маріян Романський і Ян Померсбах. У 1904-1907 роках учителював Василь Жига, який залишив по собі добру пам'ять. У1907-1913 роках вчителювали Г.Грабовицька, Г.Худзікувна, В.Кульчицький, Мудриївна, які як до дітей і до школи відносились з любов’ю. У 1913-1919 роках вчителювали Антоні Менкаркі і Марія Гриньовська, а від 1919 до 1931 року управляв школою Ян Шершень, Зофія Роговська, а якийсь час земляк Іван Даців.

З 1932 року вчителюють у Гордині Гелєна Лянг, полька (дочка орендатора, що орендував належні пану Созанському землі у Гордині) і Чеслава Бенбеняк, чешка. Мова викладання була польська.

З приходом Червоної Армії у вересні 1939 року, школа стала українською і була вона далі початковою. Навчали у ній нові вчителі – О.Бережницький, І.Даців, О.Гошка, директором був Чайківський.

Під час німецької окупації директором школи став Василь Попіль, член ОУН, який вів значну роботу з молоддю села. Разом з ним працював уродженець Гордині - Григорій Бандрівський.

В серпні 1944 року в село вступили радянські війська, на довгі десятиліття встановилася радянська влада. Вже восени розпочалось навчання. Спершу в школі було, як і раніше, двоє вчителів: Пристай Микола Дмитрович, як директор початкової школи і Ортинська Євгенія Гнатівна, як вчитель. Обоє випускники Самбірської учительської семінарії.

Згодом школа почала поповнюватись новими вчителями: кожен клас став навчати окремий вчитель

Всі повоєнні літа аж до 1970 року діти навчалися в шкільних приміщеннях, збудованих ще за Австрії: діти з Сокирчиць в своїй початковій школі, закінчивши яку, ішли в Гординю; діти з Гордині і Закуття в школі теж своїй, збудованій у 1903 році. Щоб помістити всіх, було збудоване поблизу школи пристосоване приміщення, використовувалось і попівство.

У 1950 році школа стала семирічкою.

У січні 1953 року директором школи стає Деревянко Микола Григорович, а його заступником - Береський Йосип Степанович

1 вересня 1953 року директором школи призначено Береського Йосипа Степановича, який 39 років очолював педагогічний колектив.

Протягом наступних років у школі працювало 15-20 вчителів, деякі - рік-два, а дехто упродовж всієї педагогічної діяльності.

1 вересня 1999 року директором школи призначено Виханського Богдана Андрійовича, який 11 років очолював педагогічний колектив.

Поряд із вчителями, що прибули до школи з іншої місцевості, в ній працювали і працюють 22 її випускники.

1 вересня 2010 року директором школи призначено Совінського Івана Мирославовича, випускника школи.